До складу інших доходів позивачем не включено кредиторську заборгованість, по якій сплинули терміни позовної давності ((Постанова суду від 09 жовтня 2012 р. у справі № 2а/0570/10779/2012)

PDF Друк e-mail
Судова практика - Оскарження податкових повідомлень-рішень


Відповідно до підпункту «в» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією. Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.



Державний герб України

Україна


ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД


П О С Т А Н О В А


І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И



09 жовтня 2012 р.                                                             Справа № 2а/0570/10779/2012



Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:  16-45


Донецький окружний адміністративний суд в складі:


головуючого судді    Смагар С.В.

при секретарі          Поддубному С.В,


розглянувши у відкритому судовому засіданні справу


за позовом Приватного акціонерного товариства «Красноармійський машинобудівний завод», м. Красноармійськ


до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби


про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 8 серпня 2012 року № 0002352340 та № 0002362340


за участю представників


від позивача: Сінгур А.І., Гаврилової Н.П., Помялової Я.О. - за дов.

від відповідача: Петрова А.Г., Чирикіної Н.В., Кислиці Л.С., Потапової Т.В. - за дов.


ВСТАНОВИВ:


Приватним акціонерним товариством «Красноармійський машинобудівний завод» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі                       м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 8 серпня 2012 року № 0002352340 та   № 0002362340 (з урахуванням ухвали про роз'єднання позовних вимог).


Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями.


Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства.


Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.


Приватне акціонерне товариство «Красноармійський машинобудівний завод» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 04719432, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі                 м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100250234.


З 1 червня по 17 липня 2012 року відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2010 року по 31 березня 2012 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 24 липня 2012 року № 263/22-2/04719432 (надалі - акт перевірки).


За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 8 серпня 2012 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України:


№ 0002362340, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 5008816 грн., у тому числі за основним платежем 4440192 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 568624 грн.;


№ 0002352340, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 2157778 грн. 75 коп., у тому числі за основним платежем 1726223 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 431555 грн. 75 коп.


Правовою підставою визначення податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, підпункту «в» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 137.10 статті 137, пункту 138.4, підпункту 138.8.5 пункту 138.8, підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпункт «г» підпункту 159.1.1 пункту 159.1 статті 159, пункту 5 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.


Як вбачається з акту, перевіркою повноти визначення доходів, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування за період з 1 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року, встановлено його заниження на суму 3173300 грн., в тому числі за 3 квартал 2011 року на суму 571600 грн., за 4 квартал 2011 року на суму 1691400 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 910300 грн. В порушення підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України до складу інших доходів позивачем не включено кредиторську заборгованість, по якій сплинули терміни позовної давнини, за простими векселями наданими на загальну суму 2263000 грн. На обліку у позивача рахується кредиторська заборгованість по виданих векселях по наступних підприємствах:


- Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Гонорант» в сумі 571600 грн. (простий вексель за пред'явленням серії АА № 0642317 від 24 грудня 2007 року, виданий на ім'я ТОВ «Укрпромторг» номінальною вартістю 27878200 грн. Вексель було пред'явлено до сплати ТОВ «Компанія Гонорант» згідно акту пред'явлення від 10 липня 2008 року, сплачено 10 липня 2008 року суму у розмірі 26053300 грн., 29 листопада 2010 року сплачено 1253300 грн., станом на 31 грудня 2011 року не сплачена частина кредиторської заборгованості з ТОВ «Компанія Гонорант» за даним векселем склала 571600 грн. Згідно з протокольною угодою без номеру від 1 вересня 2010 року векселедержатель (ТОВ «Компаня Гонорант») простого векселю за пред'явленням серії АА № 0642317, виданий векселедавцем (позивачем) за взаємною домовленістю прийшли до згоди про зміну строку платежу (погашення) векселя за пред'явленням на строк 24 грудня 2015 року;


- Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекон плюс» в сумі 1691400 грн. (простий вексель за пред'явленням № 0642316 серії АА від 24 грудня 2007 року, номінальною вартістю 12389200 грн.). Вексель було пред'явлено до сплати ТОВ «Рекон плюс» 28 грудня 2009 року та частково сплачено в сумі 5697800 грн., 15 лютого 2010 року сплачено 5000000 грн. Станом на 31 грудня 2011 року не сплачена частина вексельної кредиторської заборгованості по розрахункам з ТОВ «Рекон плюс» склала 1691400 грн.


Відповідно до статті 77 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі (приєднання - Закон України від 6 липня 1999 року № 826-XIV), (надалі - Уніфікований Закон) до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74). Згідно зі статтею 70 Уніфікованого Закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Відповідно до статті 13 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2374-ІІІ зміни до тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписанням відповідно до цього Закону. Держатель векселя повинен дати згоду на внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів "відповідно до змін" із зазначенням дати внесення змін та підписанням згідно з вимогами цього Закону. У разі зміни строку платежу за переказним векселем держатель векселя повинен одержати згоду (акцепт) трасата на оплату векселя відповідно до нового строку. У разі коли акцепт вже було здійснено раніше, держатель векселя повинен одержати додаткову згоду акцептанта відповідно до нового строку.


Позивачем суду були надані дві різні копії простого векселю від серії АА № 0642317 від 24 грудня 2007 року, на одній з яких перекреслено «за пред'явленням» на дату «24 грудня 2015 року», на іншій копії відмітки стосовно строку відсутні. Суд зазначає, що жодна з даних копій не відповідає вищенаведеним вимогам законодавства стосовно строків зміни платежу, зокрема, відсутня дата внесення змін та підписання на обох сторонах векселю. Так само діюче законодавство не передбачає зміну строку платежу за векселем шляхом укладення протокольної угоди, як це було здійснено позивачем.


Згідно зі статтею 34 Уніфікованого Закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Відповідно до статі 53 Уніфікованого Закону після закінчення строків, встановлених: для пред'явлення переказного векселя зі строком платежу за пред'явленням або у визначений строк від пред'явлення; для здійснення протесту у неакцепті або у неплатежі; для пред'явлення для платежу у разі застереження "обіг без витрат", держатель втрачає свої права регресу проти індосантів, проти трасанта і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта. У разі непред'явлення для акцепту протягом строку, обумовленого трасантом, держатель втрачає своє право регресу у неакцепті, а також у неплатежі, якщо тільки із змісту умови не випливає, що трасант лише мав на увазі звільнити себе від відповідальності за акцепт. Якщо застереження про строк для пред'явлення міститься в індосаменті, то тільки індосант може посилатися на нього. Простий вексель серії АА № 0642316 від 24 грудня 2007 року не був пред'явлений його держателем, а саме ТОВ «Рекон плюс» для платежу протягом року, у зв'язку із чим термін позовної давності в 3 роки починає рахуватися від дати, коли вексель мав бути пред'явлений для платежу, тобто в момент, коли закінчиться рік із дати видачі такого векселя. Отже, за простим векселем (векселеотримувач ТОВ «Компанія Гонорант») термін позовної давності починає свій облік з заступного робочого дня, коли повинно бути здійснено платіж, тобто з 11 липня 2008 року та закінчується 11 липня 2011 року; за простим векселем (векселеотримувач ТОВ «Рекон плюс») термі позовної давності починає свій облік після закінчення терміну, за який вексель повинен бути пред'явлений до сплати, тобто 25 грудня 2008 року та закінчується 25 грудня 2011 року.


Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають, зокрема,  суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи. Згідно з підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.


Таким чином, суд вважає обґрунтованим висновок відповідача стосовно наявності у позивача безповоротної фінансової допомоги, яка підлягає включенню до складу доходів у 2-4 кварталах 2011 року в загальній сумі 2263000 грн.


Судом також встановлено, що у позивача рахується кредиторська заборгованість з отримання товарно-матеріальних цінностей у наступних постачальників: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромторг» в сумі 245500 грн. та Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрмашпром» в сумі 664800 грн. 11 січня 2009 року між позивачем як покупцем та ТОВ «Укрпромторг» як продавцем» була укладена угода           № 1101-КМЗ, відповідно до якої продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити за нього. На виконання умов даного договору  позивачем була отримана кран-балка у кількості 1 шт. на загальну суму 245500 грн., в тому числі податок на додану вартість 40916 грн. 67 коп. згідно з видатковою накладною від 25 лютого 2009 року № КМЗ-2502.8. Заборгованість по взаєморозрахункам з ТОВ «Укрпромторг» позивачем не сплачена. Судом встановлено, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 7 грудня 2011 року в адміністративній справі № 2а/0570/21054/2011 була припинена юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромторг», стосовно даного підприємства відкрита ліквідаційна процедура. Згідно інформаційної бази податкового органу співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань  ТОВ «Укрпромторг» не надає податкову звітність з липня 2009 року, свідоцтво платника податку на додану вартість  анульовано з 17 липня 2009 року, розрахункові рахунки підприємства закриті у вересні 2009 року. Доказів здійснення претензійно-позовної роботи з ТОВ «Укрпромторг»  позивачем суду не надано. 7 жовтня 2008 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрмашпром» як постачальником була укладена угода № 1007-УПМ. Згідно з видатковою накладною від 15 квітня 2009 року № РН-15/04 позивачем було отримано шахтні муфельні електропечі для цементування та камерні електропечі для термообробки на загальну вартість 664800 грн., в тому числі податок на додану вартість 110800 грн. Заборгованість по розрахункам з ТОВ «Укрмашпром» позивачем не погашена. Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Укрмашпром» анульовано 14 грудня 2010 року у зв'язку зі відсутністю підприємства за місцем знаходження, згідно з постановою господарського суду Донецької області від 22 березня 2011 року у справі № 27/47Б боржник ТОВ «Укрмашпром» був визнаний банкрутом застаттею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ (надалі - Закон № 2343) за заявою кредитора ПАТ «Красноармійський машинобудівний завод» (позивач у даній справі) та відкрита ліквідаційна процедура. Позивач є як кредитором, так і дебітором ТОВ «Укрмашпром», та звертаючись до суду як кредитор про визнання банкрутом ТОВ «Укрмашпром» фактично визнав безнадійність повернення боргу даному підприємству, у зв'язку із чим несплачену кредиторську заборгованість мав включити до складу інших доходів.


Відповідно до статті 52 Закону № 2343 у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього. Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Стаття 256 цього Кодексу передбачає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до підпункту «в» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією. Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають, зокрема,  суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.


Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованим висновок відповідача  щодо заниження позивачем інших доходів у 1 кварталі 2012 року на загальну суму               910300 грн. Суд не приймає посилання позивача на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 25 липня 2012 року з огляду на те, що апеляційна скарга у справі № 27/47Б була прийнята судом ухвалою від 30 травня 2012 року, тобто за межами податкового періоду (1 квартал 2012 року), в якому було допущене порушення позивачем, та на момент вчинення порушення позивач не міг знати про подання апеляційної скарги ТОВ «Укрмашпром» та був обізнаний тільки щодо постанови господарського суду Донецької області від 22 березня 2011 року про визнання банкрутом ТОВ «Укрмашпром» та відкриття ліквідаційної процедури.


Перевіркою повноти визначення валових витрат відповідачем встановлено їх завищення за 3 квартал 2010 року на загальну суму 8333333 грн. Перевіркою повноти  визначення витрат, як враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 1 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року встановлено їх завищення позивачем на загальну суму 7153069 грн., в тому числі за 2 квартал 2011 року на 3680000 грн., за 4 квартал 2011 року на 3473069 грн.


Як вбачається з акту перевірки, позивачем в порушення пункту 1.22 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334 завищено валові витрати за 3 квартал 2010 року на 8333333 грн. внаслідок не проведення коригування у бік зменшення валових витрат по дебіторській заборгованості з перерахованої передплати. Як встановлено судом, 26 вересня 2007 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Гонорант» як продавцем був укладений договір № КМЗ-2007, відповідно до якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його. Між сторонами даного договору підписана специфікація № 1 від 26 вересня 2007 року, відповідно до якої загальна вартість товарно-матеріальних цінностей складає 10000000 грн., у тому числі податок на додану вартість 1666666 грн. Будь-яких строків поставки товару у договорі чи специфікації не визначено. Позивачем були перераховані кошти відповідно до даного договору платіжними дорученнями від 28 вересня 2007 року № 22 на суму 4400000 грн. та № 21 на суму 5600000 грн. Станом на перевіряємий період та на час судового розгляду справи поставка товару не відбулася. 1 вересня 2010 року між сторонами договору підписана додаткова угода, відповідно до якої строк поставки за договором від 26 вересня 2007 року № КМЗ-2007 встановлений до 31 грудня 2013 року. Під час перевірки позивачем податковому органу був наданий також акт звірки взаєморозрахунків між сторонами зазначеного договору станом на 1 вересня 2010 року стосовно наявності заборгованості на суму 10000000 грн.


Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частиною 1 статті 259 цього Кодексу позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позивачем ні податковому органу, ні суду не було надано укладеного з ТОВ «Компанія Гонорант» письмового договору про збільшення позовної давності.


Відповідно до частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Стаття 264 Цивільного кодексу України визначає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 7 квітня 2008 року № 01-8/211 такими діями (стаття 264 ЦК України) можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності по іншим частинам (платежам).


Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.


Таким чином, суд зазначає, що додаткова угода та акт звірки взаєморозрахунків не можуть вважатися діями, які б свідчили, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора та дані документи не можуть вважатися підставою для перерви перебігу строку позовної давності стосовно заборгованості боржника ТОВ «Компанія Гонорант». Акт звірки взаєморозрахунків не фіксує здійснення жодних господарських операцій, містить у собі тільки зведені відомості про бухгалтерський облік, додаткова угода до договору не містить у собі визнання боржником свого боргу, а тільки визначає строк поставки товару поза межами строку позовної давності, яка спливає 28 вересня 2010 року. Згідно з актом Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька від 15 серпня 2012 року № 344/22-511/31709179 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Компанія Гонорант» з питань підтвердження отриманих від платника податків ПАТ «Красноармійський машинобудівний завод» відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб внесено запис про відсутність ТОВ «Компанія Гонорант» за місцезнаходженням від 25 травня 2011 року, остання податкова звітність подана травні 2011 року.


Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону № 334 господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334 до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Під час перевірки податковим органом та під час судового розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про зв'язок витрат за договором від 26 вересня 2007 року № КМЗ-2007 із господарською діяльністю підприємства. Позивачем суду не були надані будь-які докази щодо наміру подальшого використання товарно-матеріальних цінностей за договором з ТОВ «Компанія Гонорант» протягом 1095 днів, так само не надано доказів здійснення претензійно-позовної роботи позивача з даним підприємством протягом даного строку.


Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованим висновок податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат у 3 кварталі 2010 року на суму 8333333 грн. (без податку на додану вартість) у зв'язку із тим, що позивач після спливу 1095 днів з моменту здійснення передплати ТОВ «Компанія Гонорант» не здійснив зменшення валових витрат у 3 кварталі 2010 року.


Дане порушення також вплинуло на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено завищення позивачем податкового кредиту за вересень 2010 року в сумі 1666667 грн. за вищенаведеними взаємовідносинами з ТОВ «Компанія Гонорант». Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168 визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Враховуючи, що позивачем в рахунок перерахованої передплати протягом терміну позовної давності (1095 днів) товарно-матеріальні цінності не отримані, то такі товари не можуть бути використані протягом цього строку платником податку в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, внаслідок чого позивач мав здійснити коригування податкового кредиту по перерахованій передплаті, по якій протягом строку позовної давності товар отримано не було. Як вже зазначалося вище, строк позовної давності у даному випадку сплинув у вересні 2010 року. Таким чином, суд вважає обґрунтованим  висновок податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту у вересні 2010 року на 1666667 грн.


Як вбачається з акту перевірки, в порушення пункту 138.4, підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України позивачем до складу собівартості не включені загальновиробничі витрати на суму 2211536 грн. 30 коп. за 2-4 квартали 2011 року.


Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла у 2011 році) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Згідно з пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» до складу витрат відноситься собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Згідно з наказом позивача про облікову політику підприємства у 2011 році (пункт 12.11) підприємство може визначити собівартість за прямими витратами, пов'язаними з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг, а саме прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; амортизація; інші прямі витрати. При застосуванні такого підходу витрати до складу собівартості продукції (робіт, послуг) включаються з урахуванням вимог податкового законодавства, а інформація про суму загальновиробничих витрат розкривається у «звіті про фінансові результати» окремою статтею. В акті перевірки відповідач зазначає, що у першому кварталі 2012 року відбувалася реалізація продукції, яка була вироблена у першому кварталі 2012 року, за винятком продукції на загальну суму 182241 грн. 32 коп. Станом на 1 квітня 2011 року залишки готової продукції склали 333562 грн. 34 коп. У 2011 році виготовлення продукції перевищувало її реалізацію, залишки  складають у 2 кварталі 2011 року - 864549 грн. 10 коп., у 2-3 кварталах 2011 року - 2407201 грн. 30 коп., у 2-4 кварталах 2011 року - 5003881 грн. 20 коп., у 1 кварталі 2012 року - 4828344 грн. 67 коп. Підприємством відображено у декларації з податку на прибуток підприємств за 2011 рік суми загальновиробничих витрат у розмірі 4549905 грн. 31 травня 2012 року підприємством подана уточнююча декларація, відповідно до якої суми собівартості продукції не змінювались, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування не зменшувалися. У складі собівартості готової продукції за 2011 рік, з урахуванням норм пункту 138.4, підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 7 липня 2011 року № 3609 та Закону України від 4 листопада 2011 року № 4014) позивач повинен був відобразити суму загальновиробничих витрат у розмірі 2211536 грн. 30 коп., які відносяться до складу реалізованої продукції. В порушення вищенаведених норм підприємство неправомірно включило до суми загальновиробничих витрат до додатку ЗВ податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2-4 квартали 2011 року суму 4549905 грн., внаслідок порушення при визначенні собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів. Суд зазначає, що надані позивачем письмові пояснення та розрахунок не спростовують висновки та розрахунок податкового органу, наведений в акті перевірки, який був здійснений на підставі даних бухгалтерського обліку позивача, та які суд вважає обґрунтованими.


З акту перевірки також вбачається, що в порушення підпункту «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України позивачем в декларації з податку на прибуток за 2 квартал 2011 року в рядку 06.4 «інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати», який заповнено на підставі додатку ІВ, завищено витрати на суму 3680000 грн. внаслідок неправомірного збільшення витрат на створення резерву сумнівної заборгованості в сумі безнадійної дебіторської заборгованості, до складу якої включено дебіторську заборгованість за відвантажені товарно-матеріальні цінності на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІнтерБрокСервіс». Перевіркою встановлено, що позивач виступив ініціюючим кредитором по відношенню до ТОВ «ІнтерБрокСервіс», в газеті «Голос України» від 26 лютого 2009 року № 35 опубліковано оголошення про порушення справи № 45/198Б про банкрутство ТОВ «ІнтерБрокСервіс», ухвалою господарського суду Донецької області від 5 листопада 2009 року затверджено ліквідаційний баланс ліквідатора (позивача у даній справі), до Єдиного державного реєстру внесений запис про скасування державної реєстрації від 18 січня 2010 року).


Згідно з підпунктом «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема: витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.


Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року № 237 (зареєстрований 25 жовтня 1999 року за № 725/4018)  безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності. Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником. Згідно з пунктом 8 даного Положення величина резерву сумнівних боргів визначається за одним із методів: застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості; застосування коефіцієнта сумнівності. За методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості величина резерву визначається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів. За методом застосування коефіцієнта сумнівності величина резерву розраховується множенням суми залишку дебіторської заборгованості на початок періоду на коефіцієнт сумнівності. Коефіцієнт сумнівності може розраховуватися такими способами: визначення питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході; класифікації дебіторської заборгованості за строками непогашення; визначення середньої питомої ваги списаної протягом періоду дебіторської заборгованості у сумі дебіторської заборгованості на початок відповідного періоду за попередні 3-5 років. Визначена на основі класифікації дебіторської заборгованості величина сумнівних боргів на дату балансу становить залишок резерву сумнівних боргів на ту саму дату. Залишок резерву сумнівних боргів на дату балансу не може бути більшим, ніж сума дебіторської заборгованості на ту саму дату. Пункт 11 даного Положення передбачає, що поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат. Врегулювання безнадійної заборгованості здійснюється на підставі підпункту 5.2.8 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334, відповідно до якого до складу валових витрат включаються: суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку. Позивачем частково в сумі 2462480 грн. на таку заборгованість збільшено суму валових витрат на підставі уточнюючого розрахунку з податку на прибуток за 2010 рік від 31 травня 2012 року. У зв'язку із тим, що дебіторська заборгованість ТОВ «ІнтерБрокСервіс» не відповідає визначенню терміну «сумнівна заборгованість» згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», позивач не мав права для включення суми у розмірі 3680000 грн. до складу величини резерву сумнівної заборгованості у 2 кварталі 2011 року дебіторської заборгованості по ТОВ «ІнтерБрокСервіс» та відповідно збільшення інших операційних витрат. Станом на 5 листопада 2009 року дебіторська заборгованість ТОВ «ІнтерБрокСервіс» набрала статусу безнадійної заборгованості. Відповідно до підпункту 159.1.1 пункту 159.1 статті 159 Податкового кодексу України платник податку - продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Таке право на зменшення суми доходу виникає, якщо протягом звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій: а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;


б) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу). Платник податку - продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до абзацу першого цього підпункту зобов'язаний одночасно зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів, робіт, послуг. Суд зазначає, що дана норма передбачає коригування у бік зменшення доходів підприємства проведення визначених подій, а не коригування витрат продавця товарів. Крім цього, відповідно до пункту 5 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України норми підпункту 159.1.1 пункту 159.1 статті 159 цього Кодексу не поширюються на заборгованість, що виникла у зв'язку із затримкою оплати товарів, робіт, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до набрання чинності розділом ІІІ Податкового кодексу України. Таким чином, суд вважає обґрунтованим висновок податкового органу, що підприємством неправомірно збільшено інші витрати за 2-4 квартали 2011 року в сумі 1134700 грн. по безнадійній заборгованості, яка виникла станом на 5 листопада 2009 року, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.


Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань на суму 59556 грн., в тому числі за квітень 2010 року в сумі 17814 грн. та травень 2010 року в сумі 41742 грн. Відповідач зазначає, що в порушення підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168 позивачем не визначено суму податкового зобов'язання звітного податкового періоду, а саме за квітень та травень 2010 року з огляду на те, що декларації з податку на додану вартість підприємства не визнані як податкова звітність, у зв'язку із чим вони вважаються не поданими. Судом встановлено, що 19 травня 2010 року засобами електронного зв'язку позивачем була подана декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, що підтверджується квитанціями № 2, реєстраційний номер звіту 9001786802, та 17 червня 2010 року засобами електронного зв'язку позивачем була подана податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2010 року, що підтверджується квитанцією № 2, реєстраційний номер звіту 9002140021. Суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодного доказу щодо вчинення такої дії відповідачем як невизнання декларації з податку на додану вартість позивача за квітень, травень 2010 року як податкової звітності (зокрема, прийняття та надіслання будь-яких рішень чи листів позивачу з цього приводу); в акті перевірки так само відсутні будь-які посилання на рішення чи листи податкового органу щодо невизнання декларацій позивача як податкової звітності, є тільки констатація даного факту, пояснення представниками відповідача з цього приводу також не надані, внаслідок чого немає можливості суду за відсутності доказів встановити чи дійсно відбулася дана обставина. Суд не приймає посилання відповідача на протоколи виїмки, оскільки з наданих копій неможливо також встановити дану обставину. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем в порядку частини 2 статті 71 КАС України не доведене належними та допустимими доказами наявність порушення позивачем підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168 та висновок податкового органу в цій частині є необґрунтованим, внаслідок чого суд задовольняє позов в частині визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 74445 грн., у тому числі за основним платежем 59556 грн. та відповідно за штрафними (фінансовими) санкціями  14889 грн. (25%).


Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем частково доведена правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, внаслідок чого позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС Українипропорційно задоволеним вимогам.


Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -


ПОСТАНОВИВ:


Позов Приватного акціонерного товариства «Красноармійський машинобудівний завод» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 8 серпня 2012 року № 0002352340 та   № 0002362340 задовольнити частково.


Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби від 8 серпня 2012 року № 0002352340 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 74445 грн., у тому числі за основним платежем 59556 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями  14889 грн.


В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.


Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Красноармійський машинобудівний завод» витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 грн. 10 коп.


Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 9 жовтня 2012 року. Постанова у повному обсязі  складена 12 жовтня 2012 року.


У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.


Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.



Суддя                                                                                      Смагар С.В.

 
 

Похожие материалы: