З банку стягнуто суму банківського вкладу, незважаючи на те, що договір банківського вкладу був підписаний неуповноваженою посадовою особою банку, а грошові кошти не надійшли на рахунок банку (Постанова Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі 6-46цс13)

PDF Друк e-mail
Судова практика - Відшкодування шкоди


П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И


12 червня 2013 року                            м. Київ

Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:

головуючого
суддів:
Яреми А.Г.,
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П.,    
Онопенка В.В.,
Охрімчук Л.І.,    
Романюка Я.М.,
Сеніна Ю.Л., -

розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  26 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення грошових сум за договором та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк»),  про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення грошових сум за договором і відшкодування моральної шкоди.
Зазначала, що 19 квітня 2005 року між нею й ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про депозитний вклад (далі – Договір банківського вкладу), за умовами якого банк прийняв від неї 205 424,66 доларів США на строк 3 місяці – до 19 липня 2005 року й зобов’язався виплатити їй указану суму та 11 % річних на умовах і в порядку, установлених договором.           


Згідно з меморіальним ордером від 19 квітня 2005 року вона внесла до каси ЗАТ КБ «ПриватБанк» 205 424,66 доларів США.
Посилаючись на те, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» відмовляється повернути їй зазначену суму вкладу та проценти на суму вкладу, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просила розірвати Договір банківського вкладу, стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь 205 424,66 доларів США - сума банківського вкладу, 146 662 доларів США проценти на суму вкладу, 350 тис. грн моральної шкоди та судові витрати.

Справа розглядалась судами неодноразово.


Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2011 року скасовано; ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1  1 641 959 грн 30 коп. майнової шкоди, 2 тис. грн моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та рішення суду апеляційної інстанції й залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись  на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.


В обґрунтування заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2012 року та від 22 лютого 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.  

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  22 квітня 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення грошових сум за договором та відшкодування моральної шкоди допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).  

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.


Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

За змістом ст. 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 квітня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено Договір банківського вкладу, за умовами якого банк прийняв від ОСОБА_1   205 424,66 доларів США на строк 3 місяці – до 19 липня 2005 року й зобов’язався виплатити їй указану суму та 11 % річних на умовах і в порядку, установлених договором.


На підтвердження внесення на рахунок ЗАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів у розмірі 205 424,66 доларів США ОСОБА_1 видано меморіальний ордер від 19 квітня 2005 року.


Договір банківського вкладу був підписаний у приміщенні банку ОСОБА_2, який займав посаду заступника директора по індивідуальному бізнесу Правобережного відділення Дніпропетровського регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» та не був наділений повноваженнями щодо укладення такого договору.


Зазначений Договір банківського вкладу в установленому порядку в банку не зареєстрований, грошові кошти у розмірі 205 424,66 доларів США на рахунок банку ОСОБА_2 не внесені.


Постановою слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області від 27 вересня 2005 року ОСОБА_2 притягнуто як обвинуваченого за кримінальною справою та пред’явлено йому обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15 і  ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог  ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, установивши, що позивачці завдана шкода з вини працівника банку, дійшов висновку про те, що вона підлягає відшкодуванню банком на підставі ст. 1172 ЦК України.


Разом із тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, суд касаційної інстанції, застосовуючи до подібних правовідносин норми ст. 1172 ЦК України, дійшов висновку про відсутність вини працівника банку в завданні шкоди позивачці.


Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, на рішення в якій посилається ПАТ КБ «ПриватБанк» в обґрунтування своєї заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, наявні різні фактичні обставини, що не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції   ст. 1172 ЦК України.    

Щодо посилання заявника на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2012 року, то це рішення не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказана ухвала постановлена в процесі судового розгляду справи, яка переглядається Верховним Судом України.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України.

Керуючись ст.ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  


п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року відмовити.


Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.



Головуючий                                            А.Г. Ярема


Судді:                                          В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко                                     Л.І. Охрімчук
В.В. Онопенко                                    Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін        




 

Похожие материалы: